Публікація в соціальних мережах як доказ в суді

Публікація в соціальних мережах як доказ в суді

Соціальні мережі стали важливим джерелом інформації.  А все те, що публікується в Facebook, Instagram, Telegram,Twitter поступово набирає юридичну вагу.

Чи є публікація в соціальних мережах доказом в суді? Що ж з цього приводу показує судова практика? В якому випадку пост в facebook слугуватиме доказом і як це довести? Ці та інші питання ми проаналізуємо у даній статті.

Нове процесуальне законодавство визначає поняття електронних доказів. Так, відповідно до ст. 100 Цивільного процесуального кодексу України ( далі — ЦПК) електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Електронні докази подаються в електронному або паперовому вигляді, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

Проте, належність та достовірність електронного доказу також потрібно довести. Все добре, якщо автор публікації підтверджує, що пост в соцмережі належить йому. Якщо автор це заперечує, довести це практично нереально, за виключенням ID чи прив’зки аканта до номеру телефону.

Судова практика,до прийняття нових процесуальних кодексів також звертає увагу на належність «сторінки» особі, до якої пред’являється позов.

У справі №2/463/169/14 рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15.01.2014 р. позивачам було відмовлено в позові про захист честі, гідності, відшкодування моральної шкоди, адже, на думку суду, вони не довели належними та допустимими доказами поширення винними діями відповідачів інформації в Інтернеті, зокрема, на сайті Twitter. При цьому, відповідач категорично заперечила факт розповсюдження будь-якої інформації в Інтернеті та своє відношення до користувача під ніком «imya prizvyshche» на сайті Twitter. Оскільки позивач не надав будь-яких інших об’єктивних доказів поширення негативної інформації саме відповідачем, окрім як роздруківок інформації з Twitter, суд відмовив в позові з мотивів недоведеності.

Святошинський районний суд м. Києва в рішенні від 06.09.2016 р. у справі №759/19259/15 вказав, що надані представниками позивача роздруківки із сторінки в соц. мережі «Facebook» та «ВКонтакте», яка створена під іменем одного із відповідачів, не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити. У зазначених соц. мережах будь-яка особа може створити сторінку під будь-яким іменем, а позивачем не надано жодних доказів того, що вказана інформація поширена саме відповідачами, оскільки ними така сторінка не створювалася, інформація не поширювалася.

В адміністративній справі одним із основних доказів була роздруківка зображення та фотознімків зі сторінки в Facebook. Окружний адміністративний суд м. Києва зайняв сторону відповідача та Постановою від 14.12.2013 р. в справі №826/19865/13-а залишив позов без задоволення. Суд вказав, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що сторінка у Facebook створена та підтримується саме відповідачем або його довіреними особами. Суд також зазначив, що в Facebook може зареєструватись будь-яка особа та під будь-яким іменем, відтак, створити та підтримувати сторінку відповідача, у тому числі шляхом розміщення інформації та фотознімків, могла будь-яка особа, встановити яку під час розгляду даної справи є неможливим.

Крім того, виникає проблема – як надійно і правильно зберегти і надати суду електронний доказ, адже його можна легко знищити. Відповідно до ч.4, 5 ст. 100 ЦПК України, учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. То що ж, якщо у нас є належним чином посвідчений «скрін» веб-сайту з постом, що принижує честь, гідність та ділову репутацію особи, який містить 3 млн переглядів, належним чином завірений, але публікація на момент витребування її судом видалена зі сторінки користувача, то довести факт «приниження» нереально? Теоретично можна спробувати витребувати з серверів, та як це буде вирішуватися судом, побачимо на практиці.

На даний час бачимо, що у справі №464/1324/14-ц, заперечуючи проти позову про захист честі, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, яка полягала у поширенні відповідачем неправдивої інформації у Однокласники та Вконтакті, відповідач зазначив, що вказана позивачем інформація ним в жоден спосіб не поширювалась. Натомість надані позивачем роздруківки із сторінки в соц. мережі, яка створена під його іменем, не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити. У зазначених соц. мережах будь-яка особа може створити сторінку під будь-яким іменем, а позивачем не надано жодних доказів того, що вказана інформація поширена саме відповідачем, оскільки ним така сторінка не створювалась, інформація не поширювалась. Саме на підставі недоведеності позовних вимог належними та допустимими доказами Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 03.04.2014 р. відмовив позивачу в задоволенні позову.

Однак, постанова Київського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-13438/12/2670 від 21.02.2013 р., якою позов задоволено і в якості належних доказів суд прийняв прінт-скріни (фотознімки екрану монітору користувача) сторінок в Facebook та Twitter. Основним аргументом суду на користь прийняття таких матеріалів в якості доказів було те, що зробити такі прінт-скріни могла лише визначена особа, що мала необхідні ключі для входу до адміністративної частини сайту.

ВАСУ в ухвалі від 06.06.2016 р. у справі №2а-13438/12/2670 підтвердив прийняття в якості належних доказів надані позивачем прінт-скріни (фотознімки екрану монітору користувача) сторінок з соціальних мереж «Facebook» та «Twitter».

А тим часом, практика ЄСПЛ також не стоїть на місті.

7 листопада 2017 ЄСПЛ виніс рішення у справі за скаргою Егіл Ейнарссон, що стосується інформації, поширеної завдяки посту в Instagram.  Суд вказав на порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до приватного життя). Справа стосується скарги відомого в Ісландії блогера на рішення Верховного Суду Ісландії, який прийшов до висновку, що фраза, використана в пості Instagram про позивача, не завдала шкоди честі і гідності заявника.  Варто зазначити, що пост був опублікований незабаром після того, як з позивача було зняте обвинувачення в згвалтуванні і інші правопорушення сексуального характеру.  Незважаючи на те, що особа-автор посту, мала приватний профіль, і повідомлення могли бачити тільки підписники, фото стало доступним і іншим користувачам Instagram.  І суд визначив, чи є підпис фотографії в Instagram твердженням про факти, чи оцінним судженням. Також, ЄСПЛ вказує, що національні суди повинні враховувати наявність причинно-наслідкового зв’язку між кримінальним провадженням про зґвалтування і постом, який з’явився всього тиждень після зняття звинувачень. Суд підкреслив, що навіть публічні персони, які самі почали «гарячу» дискусію про себе, не повинні терпіти звинувачення в насильницьких злочинних діях без наявності на те фактичного підстави.

Таким чином, однозначно прогресивним є законодавче закріплення визначення «електронних доказів», проте попередня судова практика показує, що в переважній більшості для того щоб електронний доказ розглядався судом як належний, відповідні дані повинні підтверджуватися іншими засобами доказування (визнаватися іншою стороною, підтверджуватися висновками спеціальних експертиз тощо). А як буде далі, покаже судова практика…photo_2018-02-19_13-12-34

Leave a Reply